Синього неба дотикІ поцілунок-опік,Але лише мовчанняНа прощання.

Я прийду, когда ветер погасит огни,Когда ночь постучит

Хто тебе створив на біду, Як заворожений йдуДо тебе

Запитай мене, чому у грудях моїхТак гірко плаче душа й болить.

За далекими вітрами,За холодними дощамиЗаховаю біль.

Говорила как всегда вралаУбежала в ночь снова сорваласьЯ

Тільки біль на згадку залишила,Вбила ти мої всі почуття,Всі

Забудь все, що бачила, те що значилаЩастя випито, як

Тихо плачешь — что это значит? В жизни все как

І все на світі треба пережити, І кожен фініш —

Не сомневайся во мне никогда,Секрет любви мне открыла

1-й куплет:Нить, в порыве — оборваласьи любовь

Без тебя я, поверь, почти не жил,Навсегда тобою дышать разреши.

Ти не моя і брові чорніМилує інший, а не яІ інший хтось

Вот и все… Я снова медленно включаю звук,Мне

Чудовий місяць розсипав зорі,Я відчуваю щось ти розказати хочеш.

Были или не были Чувства будто лебеди Так взмахнули

Снег…Белый рассказ…Лебедь-зима…Слушает нас… Вверх…

Тишина измятый листЯ сорвусь безшумно внизВ невесомое

Ты не намеренна молчатьПричину ищешь чтоб начатьУже