Как больно мне падать вниз. Жестоким был твой каприз.

Чорнобривців насіяла матиУ своїм світанковім краюТа

Целую нежно, нежно, нежно тебяЗгараю таю, таю, таю

Сердца усталый ритмТы не слушай.Это всего лишь гримРавнодушья.

Я возвращаюсь но бегу в никудаПонять пытаюсь чем разбита

Любила, после придала, Дарила лишь надежды.

Душа озябла от ночного холодаВблизи огня.

Чи колись ти жив у мріях Літаючи дивним птахом в дивних

1.Торкався рук твоїх вустами,Дивився в очі твої сині,Кохання

Если б мы могли хоть на миг вернуться в прошлоеЧто

В магии вечерних огнейВ комнате пустой мы остались

Иногда разбитое сердце для открытий даже полезно.

Синього неба дотикІ поцілунок-опік,Але лише мовчанняНа прощання.

Я прийду, когда ветер погасит огни,Когда ночь постучит

Хто тебе створив на біду, Як заворожений йдуДо тебе

Запитай мене, чому у грудях моїхТак гірко плаче душа й болить.

За далекими вітрами,За холодними дощамиЗаховаю біль.

Говорила как всегда вралаУбежала в ночь снова сорваласьЯ

Тільки біль на згадку залишила,Вбила ти мої всі почуття,Всі

Забудь все, що бачила, те що значилаЩастя випито, як